—  Хто це? – спитав Кріс.

 Джеймс та Емма також помітили цього чоловіка. Емма скривилась.

—  Це Карл. Ходить тут, плаче і блює — відповів Курт.

—  А що з ним трапилось? — спитала Емма.

—  В нього будинок з жінкою згорів – сказав Джеймс – його прийняв би хтось до себе, але на наступний день він спився і наклав купу своєму сусіду на поріг. Сусід до речі як раз хотів його прихистити. Від тоді він і сам.

—  Ви хіба його не бачили? — спитав Курт — Хоча він доволі рідко тут ходить.

—  Не бачили — відповів Кріс.

—  Карл, давайте мочіться десь другому місці, але не біля мого дому. Йдіть звідси, поки я вас сам не відправив — попросив Курт.

 Карл нічого не промовив. Він дивився в землю, з губ звисала слина.  Тітка Єлизавета покликала Курта помогти по дому і він одразу пішов туди.  Кріс Джеймс та Емма помітили, що над нещасним чоловіком стояв ще де хто.

Поряд стояв невисокий згорблений дід. Ростом такий як Кріс та Джеймс, але через згорбленість він навіть трохи недотягує до Емми, яка з трійці найнижча. Одягнутий він був в чорну мантію та двома руками спирався на палицю. Пальці в нього були незвично довжелезні. Та настільки, що він міг би без проблем почухати правими пальцями вени на руці. Також були довжелезні нігті, ніби він не стриг їх рік. Цими ж нігтями він би і розрізав собі ті вени та дістав до кістки. На голові не було волосся і щетини. Лице покрите глибокими зморшками. Ліве око було ціле. Навколо пустого, правого ока був величезний синяк, який закривав його частину. Над очима росли густі, чорні брови. Також великий горбатий ніс і бородавка на лівій щоці. Дід мовчав і дивився на друзів. Вони не хотіли в нього нічого питати та пішли в дім.