На Кріса Єлизавета теж не ображалась. І він теж ніби забув. Все ж трохи гірко йому стає коли він згадує про ферму, але коли приїжджав, то все забувалось. Еммі теж було соромно за коня. То був найгарніший, білий кінь. Більше таких в хліву у Курта немає й не буде і їй було за це дуже соромно. Вона інколи просто не могла перебувати на тій фермі і хотіла чим швидше поїхати. Відчуття провини не давало їй спокою.

—  Ти ніколи не палила сарай? – говорив Джеймс і Емму це заспокоювало, але не надовго.

 Вона приїжджала тому, що її батьки дружили з Єлизаветою та Куртом, або хлопці вмовляли її. Дядько Курт мав друга в якого була своя конеферма і він дозволяв Джеймсу та його друзям їздити на конях за півціни. Емма обожнювала кататись на конях і через це приїжджала.  Дядько Курт та тітка Єлизавета були не злопам’ятні і ніколи не згадували погані випадки які з ними траплялись. Вони вважали що, те що було, те пройшло. А якщо зараз все добре, то чудово.

 Те що наробили Кріс, Джеймс та Емма відбулось два роки назад і всі про це забули. Навіть Емма вже не турбується так як раніше.

Субота 13:03

Кріс, Джеймс та Емма знову приїхали на ферму дядька Курта. Той одразу провів їх в хлів, показати теля яке народилось два дні назад.

Субота 13:09

Коли вони йшли в дім Кріс помітив, що по дорозі повзе худий чоловік. У рваній, брудній, білій сорочці. В порваних на колінах, сірих штанах та босий. На руках і ногах синяки. Під очима мішки. Лице покрите щетиною. На довгому, брудному волоссі виднілись залишки неперетравленої їжі і блювотиння.