— Привіт! — викрикнув він.

Кріс відскочив назад. Емма айкнула і відскочила до Джеймса, в якого очі вилізли на лоб.

— Ви тут схоже заблукали, я Боб, а ви хто будете?! – трохи хриплим голосом промовив гном.

  Друзі розгубились.

— М-м-ми… — сказав Джеймс.

— Ну не бійтесь, ходімо до мене додому. Ви тут довго будете ходити. Я тут весь ліс знаю. Завтра я покажу вам дорогу.

— Дякую – сказав Кріс – але ми краще самі.

 Він недуже хотів довіряти цьому маленькому створінню.

— Ні! Будь ласка, зайдіть до мене, я так давно ні з ким не розмовляв. Тут в лісі дуже самотньо.

 Мить, вони всі переглянулись.

— В мене є для вас місце!

 Кріс поглянув на своїх друзів:

— Ну вже темніє, я думаю краще ми дійсно до вас підемо

 Джеймс шокований, але розумів, що немає другого вибору і краще піти до цього гнома. Кріс подивився на Емму, вона мовчки йому кивнула.

— Ми згодні… Я Джеймс, він Кріс, а це наша подруга Емма.

— Чудово – гном Боб ще більше заусміхався, зморшки під очима стали ще глибше – ходімо розкажете мені про себе і як опинилися тут.

Субота 20:07

Компанія підійшла до дерев’яного будинку, з двома поверхами.

— Я жив тут раніше з своїми братами, але одного разу вони пішли від мене, в ночі. Я прокинувся, а нікого немає, вони були моїми єдиними друзями. І так вже десять років я самотній гном.

 Друзі зробили співчуваючий вигляд, але й досі не до кінця усвідомлювали, що йдуть з гномом.

Боб відчинив невеликі двері. Друзям прийшлось трохи присісти щоб пролізти в них. Вони зайшли в кімнату з продовгуватим столом і лавками по бокам. Також невеликою кухнею справа та сходами на верхній поверх зліва.